Кошик
25 відгуків
Соціальна платформа "Крамничка добра"
+380664974930
Кошик

"Коли мужність і любов перемагають все..."

#ІсторіїкрамничкиДобра
Родина Безбабних, в родині на цей час вже 6 дітей, мама Оля старається допомогти і підтримати витратний бюджет родини на лікування чоловіка і хворих діток, виробляючи мило і почала зараз вишивати картини….https://kramnychkadobra.com/p694983815-mylo-naturalnoe-ruch…

«Я помню тот день, когда начался совершенно новый период моей жизни. Это было весной прошлого года, 23 марта. Мой муж отправился в зону боевых действий на Донбассе. Я стала женой солдата, тогда ещё не представляя, какие испытания готовит мне судьба...
Человек ко всему привыкает. Так и я привыкла быть женой солдата, привыкла, что надо ждать, привыкла бороться. Не могу привыкнуть только к одному. К тому, что в мире, где так много боли и разочарования, всё ещё есть люди, которые вчера даже не знали о твоём существовании, а сегодня не бросят в беде…»

Перший місяць, поки чоловік був в учбовій частині, здавалось, що він просто поїхав у відрядження. Спочатку в мене це не викликало особливих переживань.

Через місяць їх перекинули в Луганську область (в місто Трьохізбенку). Добре в’їлись в пам’ять назви цих місць:постійні обстріли, бої, втрати. Саме в ті моменти вже з”явилися тривога і острах. Кожен день в моєму уявленні малювались найстрашніші картинки. Ранки починались з моніторингу новин, данних інформаційних випусків, карт АТО... На той час в нас було п”ятеро діток і замість звичних мультиків зранку, вони теж дивились новини – хотіли побачити тата.… Всі родинні свята тепер проходили без нього…

Дякуючи волонтерам знайшлось таке необхідне і неосяжне по фінансам для нашої родини обмундирування. З цього почалось і моє волонтерство – бо я не з чуток знала, як чекають новин і слів підтримки вони там, на передовій. Я стала збирати вірші, листи і передачі українським бійцям. Звернулась за допомогою до всіх небайдужих земляків. Потім до цієї ідеї підключилась і районна влада. Було дуже багато зібрано і передано листів, малюнків з побажаннями, продуктів і цигарок. Ми це все розподіляли і відправляли по різним підрозділам.

Я мабуть ніколи в житті не забуду той липень, коли я поїхала сама з усіма зібраними передачами, цигарками, новою формою, берцями і листами до Артемівська (сучасний Бахмут*). В тому районі тоді стояла частина чоловіка. Зустріч з хлопцями і вся та атмосфера братерства і єднання, яку неможливо передати словами, мене заполонила, їхати назад вже не хотілось, але вдома чекали діти і купа проблем….

Дуже тяжко було морально і тут прийшов новий удар, моя мама перестала з нами спілкуватись, несподівано ми стали для рідних "бандерівцями" і "фашистами"... Рідна мати почала казати, що мене потрібно лишити батьківських прав, через любов до українських віночків...

В той момент здавалось, що все найгірше, що можливо - це все і комом нависло над нашою родиною.. Найбільше вибивало з колії, те що нам з дітьми не вистачало коштів, інколи навіть не було чого їсти...Руки опускались... але здаватись я не мала права, дітей треба було годувати і тягнути... Тоді я наважилась і звернулась знов за допомогою до волонтерів. І в той момент, коли нам з Харкова привезли цілу купу одягу, їжі, іграшок і всього іншого, в мене був справжній шок, в перемішку з відчуттями сорому, вдячності і зароджуючоюсь вірою в людей.

Мені тільки і залишалось чекати з новим життям "під серцем" повернення чоловіка додому...

Він повернувся але все вийшло не так, як хотілось би. Травма, отримана в АТО, виявилась дуже серйозною. Почався новий етап вдома, на "великій Землі" -лікарні, лікування, операції. Нові переживання... Потім хвороби дітей.

Допомога волонтерів, допомога простих людей і віра в людяність та підтримка стали для нашої родини найміцнішим стимулом для того, щоб продовжувати діяти , рухатись тільки вперед і вірити в краще!

Попередні статті