Кошик
25 отзыва
Соціальна платформа "Крамничка добра"
+380664974930
Кошик

Дівчина провела в комі 4 роки, ″прокинулась″ і розповіла правду, від котрої у всіх був шок...

Вікторія Арлен і її два брати були тійняшками. В дитинстві вона любила танцювати і займалась спортом. Вона росла життєрадісною і енергійною дитиною. Однак, коли ій було всього 11 років, Вікторія почала відчувати схожі на грип симптоми. Вона втрачала свідомість і в неї почалось запалення легенів. Через два тижні вона відчула, що її нижню частину тіла паралізувало . Воно перестало слухатись. "Сильне запалення головного і спинного мозку руйнують її життя"-такий був вердикт лікарів.

Родина тут  нічим не могла ій допомогти. Їм залишалось лише спостергіати, як Вікторія втрачала можливість говоритм, їсти і рухатись.

  Але те що відбулось через чотири роки, шокувало членів її родини і лікарів. Вікторія прожила майже чотири роки «зачинившись» всередині свого тіла. Лікарі казали родині, що вона знаходиться в вегетативном стані. Її годували через зонд.

Через два роки після того, як вона впала в кому, вона раптом почала повертатись до тями, але  все ще не могла поворухнутись. Вона чула голоси рідних і лікарів і хотіла заговорити, але тіло відмовлялось слухатись. По словам лікарів, Вікторія страждала від поперечного мієліту, гострого запального захворювання спинного і головного мозку.

«Але попри все, мої батьки не переставали вірити в мене. Вони переобладнали одну з кімнат в нашому домі в Нью-Гемпширі під палату і продовжувли лікувати мене. Мої брати размовляли зі мною, розказували, що відбувалось поза стінами моєї "палати" . Вони надавали мені  цим сили боротись за життя і надіятись на одужання. Вони не знали, що я їх могла чути, а я їх чула», — згадує Вікторія, каналу «ESPN». иВ 2010 році Вікторія повністюю вийшла з вегетативного стану. 

На  початку  грудня 2009 року вона змогла подивитись в очі своєї мами. З тих пір їй поступово ставало краще. Спочатку вона почала рухати пальцями, а потім вона вже змогла сама  помахати рукою. З часом, вона накінець стала навіть вимовляти окремі слова, а потім і цілі речення. Першою її  їжею був пудинг, і через чотири роки вона знову з'їла перший за стільки років стейк. У Вікторії з'явились сили тримати в руках свій мобільний телефон, завдяки якому вона дізналась про Facebook.

Всі спеціалісти до яких вона зверталась, говорили їй лише одне: «Ви маєте навчитись користуватись інвалідним візочком».   Але дівчина відмовлялась їм вірити. Вона не могла погодитись, що ій доведеться провести залишок життя в інвалідному візочку.

Не дивлячись на свій позитивний настрій, Вікторія не змогла довчитися в школі. Коли вона повернулась в свою школу в інвалідном візочку, деякі однокласники дражнили її через це. Дівчина могла тільки надіятись, що коли-небудь знову зможе ходити.

Вислів однієї відомої людини досить точно характеризує боротьбу Вікторії: «Оптимізм — це віра, котра веде до звершень. Нічого немоможливо досягти без надії і впевненості". Але в житті Вікторії стався поворотний момент. З дитинства вона любила плавати, але "як плавати, коли не працюють ноги",- думала дівчина..Та її брати подумали інакше. В 2010 році вони допомогли їй зайти в басейн. Спочатку вона дуже боялась, але потім зрозуміла, що плавання – це те, що їй дуже необхідно. Дівчина говорить, що басейн повернув сенс життя. В воді Вікторія на час забувала взагалі про інвалідний візок, і на її  здивування, вона стала досить гарним плавцем.

Більше того, вода давала їй не тільки свободу,  але і  впевненість.

Влітку 2012 року, в 17 років, Вікторія увійшла в збірну США по Паралімпійським іграм. Вона виборола три срібрних і одну золоту медалі в вільному стилі на дистанції 100 метрів, встановивши новий світовий рекорд. 

Після повернення додому з Лондону, вона стала відомою по всьому світу: її пізнавали на вулицях, і різні університети запрошували її до себе виступати . Телеканали і газети брали у неї інтерв'ю – вона стала джерелом і взірцем для мільйонів людей по всьому світу. Але її все ще дуже засмучувало те, що вона не могла ходити. Тому в 2013 році  Вікторія переїхала в Сан-Дієго для участі в програмі «Project Walk», котра допомогає паралізованим людям повернути можливість ходити.

Лікарі все ще  продовжували скептично відноситись до того, що у дівчини знову з"явиться можливість ходити. 11 листопада 2015 року Вікторія зробила свої перші невеличкі кроки. Не звертаючи уваги на лікарів, Вікторія не пропускала жодного заняття і кожний день тренувалась по шість годин, щоб  знову почати ходити.  Повільно, але  впевнено сила і чуттєвість повертались в її ноги. Через де-який час вона могла вже пересуватись за допомогою милиць.

А через п'ять місяців, 3 березня 2016 року, вона повністю позбулась милиць і могла ходити самостійно.. Вікторію часто називають «ходячим і говорячим чудом» чи «всенародним взірцем». Однак на це вона відповідає:

«Я пройшла весь цей довгий і тяжкий 10річний  шлях не одна. Я вдячна всім, хто допоміг і допомогає мені. З кожним днем я стаю ще сильнішою. 3-го березня, коли я перший раз встала на ноги і зробила перші кроки, я думала, що це була межа моїх можливостей. Але це був тільки початок».

Який неймовірний шлях подолала ця сильна, мужня дівчина, котра не втрачала надії!

Найменше,що ми можемо зробити, це поділитись цією історією, щоб вона надихнула як більше людей на великі справи!

Вірте і йдіть вперед...Бог не дає нам більше випробувань, ніж ми могли б понести...

 

 

 

Попередні статті